Напруга негайно ж падала з 1200 до 200 в, а пригодою другого заземлення його можна було звести до 100 в. У всякому разі, уже при цих випробуваннях виявилися ускладнення, що виходять при даному способі знешкодження електризованих перешкод. З'ясувалася необхідність запобігання людей, тому що ізолюючі одяги не виправдали себе; потрібні були спеціально підготовлені команди.

Австрійці створили для цих цілей так звані "заземлительные патрулі", що складаються із трьох бійців і начальника. Патруль забезпечувався: двома бухтами залізного каната, у крайньому випадку залізного дроту (оцинкованої або не оцинкованої), бухтою мідного дроту діаметром не менш 4 мм, піхотними лопатами, міцними шкіряними рукавицями, дротовими щипцями, ізольованими ножицями, ізольованими гострозубцями й бамбуковою циновкою. Ножиці й гострозубці мали ручки, зроблені з гарного ізоляційного матеріалу.

Для ізолювання ніг служила циновка довжиною 120 див і шириною 50 див; циновка робилася з бамбука або іншого трубчастого матеріалу. В інструкції з роботи таких патрулів особливо зверталася увага на пристрій гарних заземлень. Від цих заземлень простягалися металеві канати й закидали на перешкоди супротивника людиною, що коштує на ізольованій циновці. Заземлення з однієї заземлительной пластиною звичайно не досягають мети. У зв'язку із цим кілька пластин, поставлених у різних місцях, з'єднували паралельно.

Однак після ряду тривалих практичних і теоретичних досліджень німці прийшли до висновку, що шляхом заземлення не можна знешкодити справну електризовану перешкоду, джерело харчування якого має достатній запас потужності. Отже, можна зробити висновок, що штучне заземлення вимагає багато часу й дає деякі позитивні результати лише при значній кількості заземлень і малому запасі електричної енергії в супротивника. В особливих випадках допускається безпосереднє різання електризованого дроту спеціально постаченими й навченими командами.

Дріт ріжеться звичайними ножицями, застосовуваними для різання звичайних дротових перешкод, але діючий ними людина охороняється від можливості поразки. Із цією метою він надягає, наприклад, спеціальний металевий костюм. Захисна дія костюма пояснюється тим, що він представляє дуже малий опір у порівнянні з тілом людини, і тому електричний струм іде по костюму, минаючи тіло. Костюм звичайно виготовлявся із частої й гнучкої мідної сітки й складався із сорочки зі штанами й каптуром.

Штани становили безпосереднє продовження сорочки й викроювалися з нею з одного шматка сітки. Штани й рукави сорочки не мали на кінцях отворів, а переходили безпосередньо: рукава - у рукавиці, а штани - у рід панчіх. Надівався костюм через розріз у коміра бронзи, щоб у цих місцях сітка не так незабаром зношувалася. Рукавиці робилися із сітки червоної міді, як більше м'якої й обладающей меншим опором; для більшої міцності сітка клала у два шари.